автор: психоаналітик Павловська Ольга, http://www.pavlovska.kiev.ua/
Концептуалізація Андре Гріном теорії афекту у психоаналітичній метапсихології і клінічній практиці виникла з його критики Жака Лакана, який прийняв структури усної і письмової мови як парадигму для розуміння мови несвідомого.
Андре Грін зробив детальну ревізію робіт Фройда, в яких він встановлював зв'язок між афектом і репрезентацією, як складовими людського досвіду. При цьому Грін окреслив чотири "часових етапи" у роботах Фройда "Тлумачення сновидінь" (1900), Есеї з метапсихології (1915/1917), "Я та ВОНО" (1923), "Згнічення, симптом, тривога" (1926). В цих роботах Фройд розробляв або видозмінював свою загальну концепцію психічної діяльності. Грін позначив, що на першому етапі своїх досліджень Фройд прирівняв афект до енергії. Симптом у цьому випадку репрезентував необхідність позбавитись великої кількості емоційної енергії, щоб відновити рівновагу в психіці. Афект був пов'язаний з розвантаженням, тому і підкреслювався зв'язок між емоційним досвідом і тілом. Тоді Фройд не проводив різниці між психічним і соматичним, коли обговорював, головним чином, негативні афекти, такі як страждання, занепокоєння і т. і.
Далі, Грін відмічає, що на другому етапі роботи Фройда, під час розробки топографічної моделі психічного апарату, його цікавили три питання : питання кількості афекту, проблема трансформації афекту та питання несвідомого афекту. Головним його інтересом був символізм сну та розробка моделі психічного апарату. Таким чином, по суті, роль афекту була вторинною по відношенню до ролі репрезентацій, що підтверджує інтерес Фройда в аналітичній роботі до змісту сновидінь. Грін підкреслює, що Фройд досліджує рухливість зв'язку афекту та репрезентації (афект може бути виражений, придушений або перетворений у свою протилежність). Афекти стають покажчиками брака думок: ідеоційний психічний матеріал піддається зміщенню, заміні, тоді як афекти залишаються незмінними. Тільки у 1926 році тривога почала сприйматися як афективний сигнал, відповідь Я, яка вказує на вірогідне виникнення ситуації небезпеки. Нова концептуалізація поняття тривоги врахувала також і об'єкт.
Аналізуючи третій етап роботи Фройда, Грін підкреслює, що енергетична концепція афекту в цей період все ще залишалась невід'ємною частиною психоаналітичної теорії. Однак, вказавши у 1926 году, що страх чи тривога можуть виникати як наслідок сприйняття небезпеки в реальному світі, Фройд зв'язав афекти з суб'єктивним досвідом, фантазією та об'єктом.
В статті "Згнічення, симптом, тривога" Фройд запропонував ідею, що афекти пацієнтів в аналізі можуть бути репродукціями більш раннього афективного досвіду, таким чином, Фройд поєднав афект і пам'ять. Ще у 1896 році у листі до Фліса, Фройд заявив, що "свідомість і пам'ять взаємовиключні". Таким чином, пам'ять належить несвідомому. Фройд пише: "Завдання психоаналітика полягає в тому, щоб виявити те, що було забуто зі слідів пам'яті, які витіснення залишає позаду пам'яті, точніше, щоб добудувати забуте". Як це запропонував Фройд у роботі "Конструкції у психоаналізі".
Така позиція відкриває шлях для сучасного уявлення про те, що емоційні стани, які ніколи не були вміщені в слова, можуть бути повторені та зрозумілі в аналітичному досвіді. Тим самим, важливість ідеї афекту зросла у роботах Фройда. Саме у структурній моделі психіки зі зміщенням акценту з несвідомого на ВОНО відбулось повернення до важливості самих імпульсів потягів незалежно від репрезентацій.
Грін виділяв два типа афектів: ті, які можуть бути психічно перероблені та інтегровані в асоціативні ланцюги значень, і ті, які буквально затоплюють несвідоме: "подібно річці, яка зносить все на своєму шляху, дезорганізуючи комунікації, руйнуючи структури мислення". Надлишок такого непереробленого афекту проявляється у різних клінічних маніфестаціях: соматизація, перверзне збудження або гіперінвестиція зовнішніх сприйняттів, яка монополізує всю психічну активність суб'єкта. В цих випадках дисоціація та розщеплення приводять до "мертвого психічного простору " всередині суб'єкта.
А. Грін закликав психоаналітиків не обмежуватись зведенням афекту до несвідомих фантазій, це було б помилково, тому, що слід розрізняти "хаос" та "ніщо".
Репрезентація, яка є ціллю психоаналітичного процесу, повинна бути досягнена за допомогою процесу психічної роботи, безпосередньо через живу інтрапсихічну комунікацію, а не через процес. за допомогою якого, психоаналітик передає пацієнту свої несвідомі фантазії.
Грін ввів поняття первинної символізації: "де матриці досвіду, що не усвідомлюють різниці між репрезентацією та афектом, формуються на основі первинної логіки, виразу мінімальної несвідомої семантики; де ми знаходимо фігури психоаналітичної риторики: примус до повторення, обернення на себе, перетворення у протилежність, очікування, віддзеркалення, включення, виключення, комплементарність, посередництво між внутрішнім і зовнішнім, поява категорії посередника, ситуація між подібним і інакшим, формування рухливих меж, тимчасове розщеплення, створення замінника, створення екранів,і нарешті, проективна ідентифікація. Це передумови для зв'язку між символізацією та відсутністю".
Афект - це завжди "слід", "залишок, пробуджений повторенням". Грін вважав, що у психоаналізі, як це практикується сьогодні, робота над афектами потребує наших значних зусиль. Нема сприятливого результату, який не припускає афективних змін.
ПРОГРАМА СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ З КЛІНІЧНОГО ПСИХОАНАЛІЗУ
http://psyclinic.org.ua/
#афект #репрезентація #символізація #тривога #пам'ять #суб'#єктивний_досвід #несвідомі_фантазії #об'єкт
Comments