Межі магічного мислення: від ілюзій до пошуку гарантій

Текст доповіді Павловська Ольга з Круглого столу "Магічне мислення: між травмою, сенсом і психотерапевтичною позицією", 2025

Замислюючись про феномен магічного мислення, побачила у мережі допис: «Якщо подивитись на карту світу, можна побачити дивовижний збіг: усі країни, назви яких починаються на англійську літеру “I”, утворюють одну пряму лінію! Від холодної Ісландії та зеленої Ірландії, через сонячні Іспанію й Італію, далі — Ізраїль, Іорданію, Ірак, Іран, Індію й аж до островів Індонезії Неймовірно, але ці країни ніби розмічені однією паралеллю історії, культури та долі! Іноді навіть географія нагадує: у світі немає випадковостей — лише цікаві закономірності!»

Ми можемо побачити тут, що автор робить хибні висновки - бо Іспанія та Іорданія англійською не починаються з літери І. Але ці спекуляціі автора мають підтвердити:  у світі немає випадковостей — лише цікаві закономірності!» Чи є пошук гарантій буття прикладом магічного мислення? 

Почну з джерел виникнення магічного мислення. Я нещодавно у рамках конференції цікавилась темою сорому і наштовхнулась на роздуми  чеського психоаналітика, близького до ідей Ференці, Досужкова. Насправді він був емігрантом після більшовистської революції. Він досліджував виникнення фобій, описав скоптофобію як четвертий вид неврозу, де головний афект - це сором.

Досужков зазначав, що у магічному мисленні головною є ідея стосунку. Класичне уявлення про лібідинальні фіксаціії нашого Я дає змогу зрозуміти джерела виникнення магічного мислення і їх проявів у різних неврозах чи параної.

Розвиток Я проходить крізь певні етапи відчуття всемогутності тіла, його функцій, способів контролю за тілом аж до відчуття  вербальної всемогутності. Коли наше Я оволодіває світом мови та образів, зустріч зі словами та ідеями завжди несе в собі відчуття магії. Так і виникає ідея стосунку до чогось. Але це не параноя, бо відсутнє переслідування. Прикладами пошуку таких видів магії у людини можуть бути  наступні симптоми: тіки, логофобія, заікання, замінки у діях або мовленні, еритрофобія (страх почервоніння) тощо. Все це прояви прегенітальних конверсій, як фіксації різних форм всемогутності. Вони формуються у період конституювання нарциссизму або іншою мовою кордонів «Я-не Я». Це фаза первинного нарцисизму, яка слідує за етапом автоеротизму.

За цими міркування існують різні види магії  до розуміння слів, тобто до вербальної магії - це рух секрецій, вазомоторна, пантонімічна магії. Дійсно, немовля автоеротично інвестує своє тіло і фантазує, що він всемогутній. Дитині болісно усвідомлювати свої кордони, тому починає приписувати власному тілу всемогутність. Відчуття всемогутності власного тіла  – це експресивна всемогутність - це рух мускулатури, секреція та ігра вазомоторів, все це використовується дитиною в цілях комунікацій з матір’ю. Вимоги своїх інцестуозних та агресивних потягів через проективні та інтроективні механізми повертаються до всемогутності власного тіла – це і є підґрунтям далі виникнення магічного мислення. 

Після етапу експресивної всемогутності дитина, розділяючи власне тіло, себе та зовнішній світ, спочатку розуміє слова, але не може говорити, потім оволодіває словами та починає спиратись на всемогутність та авторитети назовні. Тобто, дитина у мисленні здійснює перехід від всемогутньої однозначності речей, слів та образів до не всемогутньої двозначності (багатозначності). Це дійсно важливий перехід від сприйняттів, тілесності, галюцинаторного досвіду до створення віртуального почуття всемогутності (Віннікотт позначає це ілюзією), опори на мислення та можливості переживання очікування хорошого, виникнення відчуття надії.

Можна припустити, що магічне мислення є результатом:

• змішування верств психіки - свідомого і несвідомого матеріалів, погане відокремлення сприйняття та галюцинацій

• формою суб’єктивного  провалу створення необхідної на початку життя ілюзії всемогутності, і далі вписується у процес пошуку об’єкта-гаранта здійснення бажань (гаранта всемогутності самого суб’єкта), пошуку надії, тощо.

Магічне мислення є тим, що протистоїть ускладненню мисленевих процесів суб’єкта, символізації подій, і виштовхує психіку на пошук старих форм магії, тобто у світ сприйняттів та галюцинацій. Магічне мислення часто спирається на відчуття сліпої віри, навіть до переживання екстазу, що вказує на регресивний рух розвитку психіки. Крім певних фіксацій власного Я, важлива роль первинного об’єкта, втручання якого можуть або призвести до прогресивного руху психіки або до травматичної зупинки, або до регресивного руху. Мовою Болласа, невдача зустрічі з первинним трансформаційним об’єктом підштовхує суб’єкта  на пошук об’єкта – гаранта задоволень, а головне, що на пошук всемогутнього об’єкта.

Доречним видається у світлі міркувань про магічне мислення та його джерела згадати так звану «психоаналітичну теорію духів та символів», авторами якої є Ніколя  Абрахам та Марі Торок. Це угорські психоаналітики, які жили та працювали у Франції. Вони разом досліджували теми, пов’язані з трансгенераційною передачею травми та особливостями розвитку Я суб’єкта, який стикається з тайнами, загадками та нерепрезентованим у власній історії.

          Теорія духів та символів Н. Абрахама та М. Торок вивчає ідеї буття та надання сенсу. Вони стверджують, що психіка і, взагалі, світ людей є результатом катастроф, фрагментовані залишки яких виживають у різних явищах, наприклад симптомах, які і породжуються цими катастрофами. Їх цікавість пов’язана з бажанням розширити сферу фройдівського психоаналізу. Для цього вони досліджують саме розриви людського буття, моменти порушення існування Я та його дезорганізації, а також питання, як ці травми можна подолати. І для них це процес символізації та інтеграції. Їх підхід дає змогу сформулювати, що магічне мислення можна розуміти як певну створену людиною лінію зв’язку всередині себе з інтимними закутками розуму, яким з тієї чи іншої причини (для авторів це події-катастрофи) було відмовлено у вираженні. І тоді магічне мислення - це спроба вийти за межі власного мислення (можлива не дуже вдала спроба, бо не вдається інтеграція «загубленного матеріалу»). Зв'язок страху, фобій, сорому, провини ми спостерігаємо у мистецтві, саме мистецтво є можливістю репрезентувати нерепрезентоване, виразити інтимні закутки розуму.

Перетин магічного мислення та психологічних причин катастрофічних травматичних подій, наприклад, чудово охоплює  будь-яке мистецтво,  саме зв'язок страху, фобій, сорому, провини ми спостерігаємо у мистецтві, це є можливістю репрезентувати нерепрезентоване, виразити інтимні закутки розуму. Тут я би звернулась до фільмографії реж. Рене Фланегана. Дійсно, залишки катастроф, нерепрезентований досвід буття, це і є духі, які вимагають втілення та матеріалізації.

Кінцева мета Абрахам та Торок посилити показові аспекти мови, посилити красномовство симптомів, їх читабельність, навіть перед обличчям найстійкіших патологій: ці заблоковані сліди в пам’яті, які не можуть розповісти приховану історію власного походження. Для цих  авторів механізм інтроекції є основним у побудові психічної організації, та можливостей її розширення. Цей механізм дає змогу розширити та оновити психічне життя. Саме невдача інтроекції, тобто інтеграції з зовні у середини, певного присвоєння досвіду – призводить до виникнення магічного мислення, що вказує на неможливість розширення психічного простору. Нагадаю, що інтроекція  - це інтроекція потягів, тобто посилення лібідинальне власного Я за рахунок зв’язків з об’єктами (бо тут об’єкти є об’єктами здійснення бажань). Інтроекцію відрізняють від інкорпорації (об’єкта).

Психоаналіз під час війни не утримується в рамках попередньо визначених символічних конструкцій. Зараз ми частіше стикаємося з роботою не повторного відкриття психічних елементів: думок, почуттів, бажань та спогадів, які раніше були артикульовані, уявлені та мислимі, а з іншим досвідом. Досвід війни торкається психічних станів які в більшості ніколи не досягали репрезентації, можна позначити ці стани як не уявлені або слабо уявлені. І аналітик і його аналізанти повинні шукати можливостей трансформувати свої активні стани у символічні конструкції, щоб мати змогу про них думати.

Психіка людини весь час трансформує сприйняття та відчуття в репрезентації. Зрозуміло, що під час війни психічна система сприйняття перевантажена. У гострих травматичних станах психіка здатна розряджатися без участі репрезентацій - стираючи усі топографічні бар’єри, які мали б трансформувати сприйняття реальності у галюциноз (тобто у репрезентації).

Зараз українські психоаналітики та їх аналізанти мають сумісне травматичне сприйняття реальності, яке включає в себе як зрілий рівень мислення, так і містичний рівень мислення. Магічний та містичний рівень мислення змішує сприйняття внутрішнього і зовнішнього, і в психіці починає переважати область неуявленного, немислимого.

Немислиме переживається нашим Я, як невгамовний надлишок збудження   (дух!?)— це і є травма. Межа переходу з області мислимого і уявленного до зони немислимого і неуявленного завжди дуже хитка. Під час травматичного досвіду легко руйнуються зведені захисні ментальні конструкції. У травмі наше Я затоплюється витісненим, відщепленим або відкинутим бажанням, і тоді полюс потягів у психиці відчувається як монструозний (духи, привиди), і це відчуття жаху проектується на майбутнє.

Відчуття майбутнього у психіці можна порівняти з інвестуванням надії на здійснення бажання у майбутньому. Христофер Болас пише, що саме Едипів комплекс пов’язан з темпоралізацією бажання, наше Я може витримувати навантаження бажання (як навантаження збудження), якщо є обіцянка, що у майбутньому бажання таки здійсниться. Болас пише:

"Відкладення сексуальної реалізації на майбутнє насичує внутрішнє Я відчуттям майбутнього як лібідинально-багатообіцяючого”

Болас (2000)

Це так зване класичне визначення відчуття майбутнього. Можу припустити, що під час війни, коли люди знаходяться у невизначеній атмосфері, у тривожному середовищі численних спекуляцій сучасного світу, відчуття майбутнього інвестується у психіці більш у формі містичного, задіючи регресивне містичне мислення. У магічному мисленні часто криється ідея жертви, ідея кастраціі, і спроба контролювати життя та смерть.

Невизначеність майбутнього під час війни занурює психіку і психоаналітика, і аналізанта у порожнечу відсутності відповіді від уявного гаранта майбутнього, що може проживатися обома як руйнівна байдужість, що артикуюється на рівні психіки як непорушна заборона майбутнього. І тоді людина не захищає себе в небезпечних ситуаціях, не тікає від них, і як правило може і не розрізняти безпеку від небезпеки. Невизначеність важко дається психиці під час війни, тому, що швидко руйнуються сенси. Невизначеність під час війни, проживається або як суцільний хаос, або як заборона майбутнього.

У. Біон писав про містичний досвід “лишити себе пам’яті, бажань і розуміння”. Так у перенесенні психоаналітик лишає себе своєї інакшості, об’єктних катексисів, частково інвестуючи лише свої сприйняття. Психоаналітик дотримується регресованого шляху, і стикаючись з травмою існування неуявленного, немислимого може витримати відсутність об’єкту та відповіді іншого. Таке мислення нагадує ідею А. Гріна, який пише про репрезентативну функцію Ероса в мисленні. Або я зустрічала термін Х. Болласа "футуристичне мислення". Мислити футуристично — це мислити враховуючи еротичний потяг. Болас з’ясовує зв’язок між орієнтованою на майбутнє схильністю та несвідомими лібідинальними потягами:

“мислити футуристично, то є еротичний потяг, який отримує лібідо, яке кружляє через автоеротику навколо спогадів про минуле блаженство. . . і перенесення його в майбутнє, в мрію про ідеальний сексуальний об'єкт, який чекає свого часу”.

Болас (2000)

Блаженство тут - це стан всемогутністі через злиття зі всемогутнім об‘єктом.

Почуття майбутнього пов’язано зі здатністю витримувати невизначеність. Це означає не прагнути вносити повну ясність у мислення, не прагнути любою ціною знаходити пояснення усім фактам — і в цьому допомагає здатність до контейнерування почуттів. Це не означає ігнорування сприйняття дійсності, а означає можливість трансформування їх в якусь фігуративну форму - це якби надати форму своїм переживанням та уявити тим самим свій стан. Це і є відтворення крихкої перехідної області між немислимим та мислимим. Такий спосіб уявляти реальність домінує у довербальний період життя, до зустрічі з мовним порядком.

Приклад, з якого починається стаття демонструє певне звуження мислення, бо випадковість відкидається, вона заперечується. Треба зауважити, що невизначеність має темпоральний вимір, це час дрейфу від одного ілюзорного стана визначеності до іншого нового ілюзорного стану визначеності, дрейф від малої визначеності до більшої. В цьому русі нам потрібен свідок нашого існування, як той, хто може відчути та побачити зі сторони, що вчора ми були в стані більшої невизначеності, чім сьогодні, нам потрібен свідок того, що малі зміни існують, це надасть можливість витримувати тривогу, яка захоплює нас.

Сучасна культура породжує або героя дії або героя бездіяльності у відповідь на запити реальності. Сучасний суб’єкт відчуває безсилля вплинути на реальність, або відповідає постійною дією. Витримувати невизначеність - може в цьому сенсу означати витримувати поклик до дії у відповідь на події реальності, але не відмовлятися від дії взагалі. Нам потрібен час і хтось, хто виконує роль свідка — цей свідок нібито знає про минуле якого вже нема, та знає, що майбутнє існує. Цю функцію свідка може виконувати хтось індивідуальний, колективний, або щось, що виконує функції контейнерування, наприклад, творчі акти.

            Це дає змогу вирватись зі статики вічної втрати та відсутністі задоволення, Тому люди шукають магію та потяг у простих речах. У незнайомих речах шукають знайоме, а в знайомих - незнайоме. Може це єдиний спосіб витримувати життя, не відмовляючись в патологічний спосіб від втраченого і тим самим продовжуючи подальші пошуки задоволення.

Висновки:

• Магічне мислення: є змішуванням верств психіки - свідомого і несвідомого матеріалів, погане відокремлення сприйняття та галюцинацій  допомагає зрозуміти магічне мислення;

• Магічне мислення: є формою суб’єктивного  провалу створення необхідної на початку життя ілюзії всемогутності;

• Магічне мислення: є частиною ідеї стосунку (це проективна частина);

• Магічне мислення: вказує на невдачу символізації та неможливість розширення психічного простору;

• Магічне мислення: є спосіб обійти заборону мислити, бо це вже спосіб зв’язування збудження;

• Магічне мислення: вказує на пошук об’єкта-гаранта буття та здійснення задоволення;

• Магічне мислення: лінія зв’язку з потаємними не репрезентованими закутками пам’яті і розуму;

• Магічне мислення: нерепрезенттоване, що вимагає матеріалізації та втілення;

• Магічне мислення: протистоїть лібідинальному способу пізнання несвідомого.